?

Log in

Бути чи не бути патріотом - вирішувати кожному. Але жити у своїй країні і не вважати себе її частиною - якось неправильно.
    При народженні ми вбираємо у себе все те краще, що передають нам батьки, що дає нам рідна земля, а потім їдемо шукати скарбів кудись далеко, не помічаючи їх просто в себе під носом.
    Саме тому нам потрібно бути патріотами своєї держави. А бути патріотом — означає до нестями любити свою землю, народ, своє коріння, покласти весь свій час, силу і працю на вівтар благополуччя своєї держави. Здається, всі ми щиро любимо свою землю, але на що ми готові заради неї.
    Бути патріотом — значить любити життя, уміти прожити його гідно і цікаво, просто йти вперед своєю дорогою.
    Бути патріотом - означає поважати себе, відповідати за свої вчинки, слова, поведінку, бо ти є представником своєї нації, ти - країна!
    Бути патріотом, це значить виховувати в собі перш за все громадські, політичні, державотворчі прикмети: віру в Бога й послух його законам, вірність, твердість, сильновольність та дисципліну.
    Бути  патріотом України  — це значить шукати задоволення не в тім, «щоб бути українцем», а в тім, щоб було честю носити ім’я Українця. Але це зовсім не означає, що ми повинні ненавидіти тих хто не є українцями. Нехай патріотизм не приносить нам руїни.
    Лише справжні патріоти, об'єднавшись в єдине ціле, підносять культурний та економічний рівень своєї держави, творять нову історію, в якій немає сумних і трагічних дат, а лише чисте і світле майбутнє. Будьмо патріотами!
Президент України Віктор Янукович підписав Указ про присудження Національної премії імені Тараса Шевченка.
У галузі літератури премії удостоївся видатний письменник - Василь Шкляр, автор роману "Залишенець. Чорний ворон". Напередодні Василь Шкляр попросив перенести вручення премії на той час, коли "при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника" (міністра освіти, науки, молоді та спорту), - про це сам Автор написав у зверненні до Президента України. Позиція міністерство така: - Якщо запропонований письменник вирішив, що йому не потрібні премія і визнання людей, які йому надали можливість називатися лауреатом, що йому щось заважає, то це його право, і не більше. Письменник Юрій Андрухович запропонував зібрати альтернативну Шевченківську премію для Василя Шкляра, що відмовився від справжньої.
- Ця ситуація може стати феноментальною можливістю для громадянського суспільства трахнути владу ненасильницькою солідарною дією, - сказав Андрухович. - Для цього треба зібрати для Василя Шкляра ту саму суму, щоб він таки отримав премію, але вже не від "панства", себто державної верхівки, а від народу. Сам Шкляр не проти такої ініціативи і зібрані кошти планує віддати на екранізацію свого роману "Чорний ворон", якою зацікавився польський режисер Єжи Гоффман.
Хочеться нагадати, що розмір Шевченківської премії, яка є найвищою відзнакою у галузі культури та мистецтва України, становить 250 тисяч гривень.
Вперше за історію незалежної України державний лідер не дослухався до думки Комітету Національної премії. Отож, ДАВАЙТЕ "ТРАХНЕМО" УКРАЇНСЬКУ ВЛАДУ.
Якщо бажаєте долучитися до всеукраїнської акції зі збору коштів на фільм "Чорний ворон", прохання надсилати гроші за такими реквізитами: р/р №260020977780 в АБ "Експрес-Банк" у м. Києві, МФ 0322959, код ЄДРПОУ 35252758. Контактний телефон 237-15-25, e-mail: yar_val@ukr.net.

"Кам’яний Гість" належить до когорти тих гуртів, які намагаються зробити українську музику яскравою, незвичайною, експериментуючи зі стилістикою та звучанням.
Цього року гурт приймав участь у багатьох фестивалях, мандруючи різними областями України, а на рок–фестивалі "Прем’єра" завоював першу сходинку.
В інтерв’ю лідер гурту, Юрій Верес, поділиться своїми поглядами на музику, політику та життя.


– Вітаю! Розкажіть, будь ласка, про створення гурту "Кам’яний Гість" та його склад.
– Вся інформація є на сайті нашого гурту. Єдине, чого там немає – повноцінного архіву концертів. Їх у нас було дуже багато, років 5 потому. Але діяльність була призупинена, і з минулого року ми граємо зовсім іншу музику, аніж колись.

– А яка причина творчої паузи?
– Причина була в тому, що від нас пішла наша ритм–секція (басист та барабанщик), яка згодом грала з Оксаною Білозір. Ми знайшли нових музикантів, але їм теж запропонували грати у відомих гуртах. Вони вимушені були обирати. Я втомився від цих змін, цих нерівних колій. Потяг зупинився. Мабуть, так повинно було бути. Навпаки, зараз я радий, що так сталося. Змінилися погляди на життя, змінилося саме життя, все перевернулося. І сьогодні ми робимо те, що нам дуже подобається і те, у чому ми впевнені на сто відсотків. Ми намагаємося робити якісний професійний "продукт" та ділитися ним зі слухачами. Музика – це стиль життя. Є бажання наділити цей світ чимось цікавим та яскравим.

– Що саме надихнуло вас на музичну творчість?
– Що надихнуло на творчість? Почали писатися пісні. Ось і все. А далі якось само по собі…

– А тексти до музики пишете самі?
– Так. Разом з групою робимо пісні, одягаємо, аранжируємо.

– А для якої аудиторії спрямована ваша музика?
– Цільова аудиторія, мабуть, – це прихильники рок–музики та фолку. Якщо брати по регіонах, то ближче Західна і Центральна Україна.
Нещодавно ми виступали у Херсоні. Дехто не вірно сприйняв те, що ми хотіли донести. Незважаючи на це, ми взяли перше місце на тому фестивалі. Також пробували домовитись із харківськими клубами з приводу концертів. Арт–директори, як тільки чули, що гурт з україномовним матеріалом, відразу відмовляли.

– Яка головна тема ваших пісень? І що взагалі ви хочете донести до людей?
– Головної тематики, яка б відносилась до всіх пісень разом, немає. У кожної вона своя. Різні історії на різні теми.

– А кому саме присвячуєте свої пісні?
– Знову ж таки, вони всі різні. Наприклад, пісню "Там за горами" я присвятив своїй бабусі, що сама виховувала чотири дитини, тому що дідусь загинув, коли моїй мамі було всього 3 роки.

– Яку музику слухаєте самі?
– Залежить від настрою та періоду. Нещодавно тягнуло до різнобарвної етнічної музики. Заслухувався справжніми шаманами. Зараз подобається «Blackmore`s Night». У минулому багато чим захоплювався: від українського та російського року – до важкої західної музики. Взагалі, завжди із задоволенням слухаю такі гурти як «The Beatles», «The Doors», «Rolling Stones».

– Скільки грошей потрібно вам для повного щастя? Чи вважаєте себе щасливою людиною? І які компоненти можете віднести у склад щастя?
Цікаве питання. На мій погляд, гроші потрібні для реалізації задумів, для утримання сім'ї, для допомоги іншим. Але гроші не є основою існування. Якщо не сидіти на місці, рухатись вперед, то вони будуть з'являтися. Конкретну суму назвати не можу. Її не існує.
Вважаю себе щасливою людиною, але це не відчуття, що я усього досягнув. Навпаки, планів мільйон, серед яких – майже нездійсненні, але я вірю. Мабуть, це і є основою щастя – завжди прагнути до чогось. На мою думку, компонент у щасті один, фактично синонім, – сенс життя. Якщо він є, то є щастя. Мій близький родич сказав, що сенс життя – це постійне очікування чогось чудового. Якщо таке відчуття існує, то тоді життя має сенс.

– За яку б суму грошей кинули створювати музику?
– Зрозумійте, як можна піти проти себе? Якщо пісня пишеться сама, то як можна собі заборонити? І справа тут не в грошах. У творчому процесі вони необхідні для того, щоб якісно записати альбом, випустити платівку, донести до слухачів. І аж ніяк не навпаки.

– Дякую! А читаєте ви якісь книги?
– Зараз, враховуючи великі об'єми роботи, читати вдається мало, але трохи вдається. Все більше цікавлюсь всесвітньою історією та психологією. А нещодавно прочитав великий об'єм інформації, пов'язаної з проблемою алкоголізму. Зіткнувся з реальним випадком, коли людину потрібно витягнути з ями, але ніяк не вдається.
Незабаром хочу провести експеримент. Завантажив велику кількість аудіо–книжок. Спробую послухати у процесі роботи та за кермом.

– Що для вас "істина"?
– З одного боку я згоден з Аристотелем, який вважав – «Казати про суще, що його немає, або про не суще, що воно є, – значить говорити хибно; а казати, що суще є і не сущого немає, – значить говорити істинно». Але, все ж таки, істина для кожного своя. Одні і ті ж речі дві різних людини можуть сприймати по–різному. І кожний по–своєму буде правий. Взагалі, так як ти сприймаєш цей світ, такий він і є. У цьому цікавість життя. Ми дивимося на людей, які ходять навколо нас і думаємо, що то суб'єкти, а насправді то ходять цілі світи.

– Творчі люди проводять дуже багато часу на самоті. Чи подобається вам бути самотнім?
– На самоті бути подобається, але якщо занадто довго, то починає набридати.

– Гаразд. А тепер трішки політики та історії. Скажіть, будь ласка, а за кого ви голосували на президентських виборах 2010–го року? І чи визнаєте Степана Бандеру Героєм України?
– Скажу так, я не голосував ні за кого з нинішньої влади.
Я не можу не визнати Степана Бандеру Героєм України, так само як і визнати його, тому що не був свідком тих подій, але в курсі різних історичних поглядів. У будь якому випадку, мені здається помилкою те, що це питання піднялося зараз. Якщо велика частина суспільства притримується іншої думки й не збирається її змінювати, значить не настав ще час. Знову таки, краще було б поступово підготовлювати людей – підручники історії, нові фільми, соціальна реклама. Але це тільки моя суб'єктивна точка зору.

– А що для вас Україна?
– Україна – це країна, у якій я народився та живу. Як це не прикро, але моя країна зараз схожа на лєго, у якої візуально усі детальки підходять, але вони взяті з різних конструкторів, і якщо трохи поворушити, то все розпадається. Спостерігаючи за тим, що зараз відбувається, дуже переживаю. Ми втрачаємо такі важливі роки! Рік за десять! Навіть навпаки: йдемо назад на мінус десять…

– А от, цікаво, що саме ви вважаєте найкращим для себе подарунком?
– Найкращий подарунок – це любов!

– А тепер на рахунок особистого життя. Перш за все, чи є у вас діти?
– Так. Є син, п’ять років. Звати Арсенієм.

– Скажіть, будь ласка, а як дружина ставиться до вашої творчості?
– Дружині подобаються пісні, але вона не в захваті від того, що я багато часу витрачаю на репетиції, хоча полюбляє відвідувати концерти.

– Чим ще цікавитесь, окрім музики?
– Цікавлюся дизайном, а найбільше – веб–дизайном.

– І останнє моє питання: чого ви хочете досягти у творчості і, взагалі, у своєму житті?
– Мені здається, ліпше не ставити якихось планок. Найкраще досягнення у творчості – це її нескінченність. Прагну, щоб музика була зроблена професійно та цікаво. У житті, як і у творчості, є можливість нескінченності. Треба намагатися бути корисним для інших, а досягнення з'являться самі по собі. Також мрію побачити в Україні нормальне суспільство та керівництво держави, яке буде працювати задля неї. Мабуть, це зовсім фантастичні мрії…



Київ, 2010

Розмовляв Нестор Ліпич
         Я розмовляю українською... єдиною в Україні державною мовою. Мовою, якою спілкуються, мовою, яку вивчають. І, незважаючи на політичну ситуацію українська мова ніколи не стане застарілою та завжди буде для мене атрибутом моди. Варто тільки подумати: якою ж багатою є наша рідна мова! А якою ж витонченою! Та однією з наймилозвучніших у світі. 
 
          Я розмовляю українською... мовою, якою розмовляли мої предки ще з середини І-го тисячоліття нашої ери, за часів її виникнення. І, незважаючи на вічні переслідування - український народ вистояв та зумів зберегти свій найцінніший скарб аж до сьогодення. Слава Україні!

Нестор Ліпич
 
ОДНОКЛАСНИЦЯ

1.

Не сумуй за літом, не журись,
В білий колір знову світ обрядись.
Навіть серпень білизні підкоривсь
Однокласнице, о-о, не журись…

Я бувало з тобою сваривсь
Твій портфель соромився я нести.
А хворіла – я не міг не прийти
Однокласнице, не журись…
 
Приспів:

Літо закінчилося – не біда
Знаєш, осінь – зо-ло-та пора, 0-0-0,
Містом білі фартушки мерехтять
Знаєш, я втомився тебе чекать,
Знаєш, я втомився тебе чекать.

2.

Не сумуй за літом, не журись,
Небо подарує нам синю вись.
За тобою я іду – озирнись
Однокласнице, о-о, не журись…

Не смикну за косу, як колись,
Та чомусь радію, що поруч ти
Подивись на мене і усміхнись,
Однокласнице, не журись.

Приспів:(однаковий – двічі)